Ну що ж ти так ?

Ну що ж ти так? Не подзвонила,

Що Ти у Львові, що зайдеш.

Тоді десь зникла, моя мила,

Залишила гостей, кортеж.

Я радий, що зайшла, це правда,

Пробач, що чайник вже холодний.

Сьогодні ти прийшла, а завтра

Я знов залишуся самотній?

Що я не сам, ну я ж мужчина,

Мені потрібні ласка і тепло.

Але перед очима завжди Віталіна,

Куди тебе тоді так понесло?

Питаєш, чи малюю? Так, не кинув,

З натури більше, люблю, щоб насправді.

Але не бачив кращу я за Віталіну,

Душею чисту, юну, молоду, назавжди.

Що за портрет? Сестра. Ти не впізнала?

Вона змінилась − пишна і красуня.

Згадай, як ти тоді ридала,

Побила посуд весь й порвала струни.

Приревнувала, потім вибачалась.

Минуле. Так, але цікаве.

Згадай, як під дощем колись кохались,

Тепер ти просиш чаю, а не кави.

Вже хочеш йти? Тримати я не буду…

Колись вже раз пішла, а може полетіла.

І не проси, тебе ніколи не забуду,

Ці поцілунки, і розкішні форми тіла.

Не вибачайся. Вже тебе не зміниш,

Вернутися не хочеш, я це знаю.

Підеш, і знов мене покинеш,

Ти знай, що досі я тебе одну кохаю.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*